Архітектурний стиль БАРОКО

158

Стиль «бароко» зародився в Італії в 16 -17 століттях і пройшов парадом по європейських країнах, набуваючи скрізь національних рис. Для нього характерні складні, частіше криволінійні форми, просторовий розмах, злита. Архітектурні будівлі цього стилю відрізняються грандіозністю, пишнотою і динамікою, упередженістю до ефектних видовищ, контрастів світла і тіні, поєднанням ілюзорного і реального. Інтер’єри зазвичай прикрашені багатоколірним ліпленням, скульптурою або різьбленням, численні дзеркала візуально розширюють дійсний простір приміщень, а барвисто розписані плафони створюють ілюзію відсутності даху. Кімнати часто втрачають звичну прямокутну форму.

«Бароко» можна назвати учнем «ренесансу», що перевершив свого «вчителя» за різноманітністю, живописністю і складністю форм. Найвиднішим представником бароко в Італії був Карло Мадерна (1556-1629гг.). Чималий внесок у розвиток цього стилю вніс і Лоренцо Берніні, італійський скульптор, який живо цікавився архітектурою. Йому належить оформлення площі собору Святого Петра в Римі. У Латинській Америці бароко, змішавшись з місцевим колоритом, вилився в окрему гілку – ультрабаракко (найхимерніший варіант основного стилю). У Франції бароко зайняв вельми скромне місце, зате послужив створенню іншого, не менш знаменитого стилю – «рококо». Правда, він застосовувався тільки в оформленні внутрішніх інтер’єрів будівель, але не фасадів. З’явившись в Росії в 17 столітті, вже до початку 18 найбільші російські міста використовують бароко в архітектурі, тільки в більш стриманому стилі, так званому «петровськом бароко», і розцвітає в творчості знаменитого Растреллі.
На рубежі 19 і 20 століть в петербурзькому будівництві широко використовується і отримує загальне визнання різновид бароко – «необаракко».
Шедевром стилю «бароко» по праву вважаються знамениті Петергоф в Росії, Аранхуес в Іспанії, французький Версаль.