Архітектура Радянської України

116

Виокремлення наукових досліджень з історії архітектури України в окремий науковий напрям є закономірним явищем і етапом у розвитку української науки і культури. Дослідження його розвитку, витоків, особливостей як окремого соціокультурного явища, набуває особливого сенсу в зв’язку із становленням української державності. Включення історико-архітектурних досліджень України в загальнокультурний контекст спочатку української держави, а потім — у світовий сприятиме розвитку науки і культури та інтеграційним процесам у світове наукове та культурне середовище. Одним із аспектів історії архітектури є розкриття наукових методів дослідників і їх концепцій як важливих складових і як результатів розвитку напряму в цілому. Залучення до наукового обігу досягнень дослідників історії архітектури України всебічно висвітлить своєрідність історико-архітектурних процесів, зробить їх загальновідомими.
У сучасних історико-архітектурних працях спостерігаємо посилення уваги як до законів розвитку історії архітектури, так і до творчої особистості самого дослідника. В таких дослідженнях поєднуються елементи історіографічної, джерелознавчої, бібліографічної та іншої роботи. Їх поява викликана принаймні двома головними обставинами – необхідністю осмислення значної кількості напрацьованого фактологічного матеріалу та грунтовних праць і появою нових поглядів та підходів до оцінки історії архітектури, її місця в національній та світовій культурі.
Сучасні завдання історії архітектури та загалом історії культури України, вимагають всебічного аналізу досягнень науковців, зокрема напрацьованого методологічного інструментарію для подальшого їх використання та розвитку. Короткий огляд праць з історії української архітектури показує, що попри значні напрацювання з окремих питань, цілісної картини розвитку досліджень історії архітектури України, котра врахувала б і систематизувала усі (або принаймні основні), підходи та напрями — немає. Власне, і мети такої не було, як не було і соціального замовлення на історіографічні дослідження в історико-архітектурній науці. Внаслідок цього не були означені методологічні основи і методи історико-архітектурних досліджень, котрі використовувались скоріше інтуїтивно, ніж усвідомлено. Зазначимо, що не існує i узагальненої систематизації наукового доробку вчених у цій галузі, крім локальних досліджень, котрі лише окреслюють проблему. Таким чином, виникла необхідність проведення широкомасштабного всебічного вивчення розвитку досліджень з історії архітектури України. Зокрема найважливішим зараз уявляється висвітлення початкового етапу формування напрямів і течій історіографії архітектури України та її дослідницького апарату в кінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити особливості розвитку історичних досліджень архітектури України початку ХХ століття в складі СРСР, показати їх як своєрідне культурне і наукове явище.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:
— проаналізувати праці про архітектуру в Радянській Україні в їх хронологічній послідовності, створити системну картину розвитку історико-архітектурних досліджень;
— розробити методичні підходи до узагальненого аналізу праць та принципи систематизації його результатів;
— виявити основні методологічні засади, на яких будувалися праці зазначеного періоду;
— встановити періодизацію розвитку історико-архітектурних досліджень;
— показати основні риси історико-архітектурних досліджень України зазначеного періоду.